Горіти, не вигораючи: вирішення проблеми

vygorannja

Що ж робити, якщо ти виявив у себе ознаки емоційного вигорання?

Пропонуємо три кроки для лікування емоційного вигорання:

Крок перший: сповільнення ритму життя.

 Важливо не намагатись встигнути все, відповідати високим вимогам суспільства. Необхідно скоротити до мінімуму професійну діяльність – наприклад взяти відпустку. У свій вільний час потрібно відпочити, розслабитися, забути про роботу і проблеми.

Крок другий: підтримка близьких людей.

 Вигорівши, людина зазвичай замикається в собі і скорочує спілкування до мінімуму. Це нормальна реакція – вона намагається зберегти залишки енергії. Але треба пересилити себе і розповісти близьким, що відбувається. Навіть сам факт розмови може принести полегшення, а підтримка близьких людей обов’язково допоможе впоратися зі стресом.

Крок третій: перегляд цілей і пріоритетів.

 Якщо емоційне вигорання сталося – це серйозний знак, що щось у житті не так. Потрібно проаналізувати все і зрозуміти, чому так сталося. Можливо, слід змінити роботу або своє ставлення до неї, або навіть повністю перекроїти всі.

Синдром вигорання ставить нас перед питанням: чи дійсно я бачу сенс у тому, що роблю? Сенс залежить від того, відчуваємо ми персональну цінність в тому, що робимо, чи ні. Якщо ми слідуємо за уявним змістом: кар’єрою, соціальним визнанням, любов’ю оточуючих, тоді це помилковий або удаваний сенс. Він вартує нам великих зусиль і викликає стрес. І, як наслідок, у нас виникає дефіцит наповненості. Тоді ми переживаємо спустошення – навіть коли розслабляємося. . Емоційне вигорання можна розуміти як особливу форму екзистенціального вакууму. Віктор Франкл описував екзистенціальний вакуум як страждання через почуття порожнечі та відсутності сенсу

.

На іншому полюсі знаходиться такий спосіб життя, де ми відчуваємо наповненість – навіть якщо втомлюємося. Наповненість, незважаючи на втому, не призводить до вигорання.

Узагальнюючи, можна сказати наступне: вигорання – кінцевий стан, який з’являться внаслідок тривалого створення чогось без переживання в аспекті наповненості. Тобто якщо в тому, що я роблю, я відчуваю сенс, те, що я роблю, – це добре, цікаво і важливо, якщо я радію цьому і хочу це робити, тоді вигорання не відбувається.

Ще один аспект, до якого нас підводить тема вигорання, – це мотивація. Чому я роблю щось? Якщо я не можу подарувати своє серце тому, що роблю, якщо мене це не цікавить, я роблю це з якихось інших причин, тоді я в якомусь сенсі брешу. Запобігти синдрому вигорання можна завдяки двом простим запитанням:

1) Для чого я це роблю? Для чого я вчуся в інституті, для чого я пишу книгу? Який у цьому сенс? Чи є це для мене цінністю?

2) Чи подобається мені робити те, що я роблю? Чи люблю я це робити? Чи відчуваю я, що це добре? Настільки добре, що я роблю це охоче? Чи приносить мені те, що я роблю, радість? Можливо, не завжди справи складатимуться таким чином, але почуття радості та задоволення повинні переважати.

Надія Іванців,

лікар-психотерапевт