«Максимум два з половиною роки», – говорили лікарі, а він прожив ще півстоліття. Втративши здатність говорити, спілкувався з оточуючими за допомогою комп’ютера. Повністю втративши рухливість, здійснив політ в невагомості. Написав півтора десятка книг, займався наукою, викладав. 14 березня 2018 року не стало Стівена Хокінга – фізика-теоретика, який перевернув наше уявлення про будову і походження Всесвіту.
Навіть якщо ви ніколи не чули про те, що таке квантова космологія, не цікавилися теорією чорних дір і не тримали в руках книгу «Коротка історія часу», ви майже напевно знаєте, хто такий Стівен Хокінг. Так-так, той самий науковець в інвалідному кріслі, та із синтезатором голосу. Нам усім було і є чому в нього повчитися. І мова не тільки і не стільки про фізику.
Ніколи не здавайтесь
У 1963 році у 20-річного Хокінга діагностували бічний аміотрофічний склероз (БАС) – рідкісне невиліковне захворювання, при якому страждають рухові нейрони, що призводить до паралічу і атрофії м’язів. Хвороба прогресувала: спочатку науковець пересувався, спираючись на ціпок, в 1967 році переміщався на милицях, а незабаром пересів в інвалідний візок. У 1985 році після запалення легенів і декількох операцій Хокінг повністю втратив здатність говорити.
Однак науковець не став заручником хвороби і навіть знаходив у ній плюси:
«Не можу сказати, що мій фізичний стан допомагає в роботі, але він дозволяє сконцентруватися на дослідженнях, уникаючи лекцій і нудних конференцій».
БАС не завадив Хокингу одружитися (двічі, вдруге – на своїй доглядальниці), стати батьком (тричі), вести науково-популярні програми і навіть здійснити політ у невагомості на Boeing 727.
Не шукайте загрозу з-зовні
Хокінг не вірив, що ми одні у Всесвіті, – з математичної точки зору це малоймовірно. Інше питання, які вони, інопланетні форми життя, і як повелися б з ними земляни, якби нам довелося зустрітися. Втім, загрозу вчений бачив не в космосі, а в самих людях:
«Найскладніша проблема, з якою довелося зіткнутися людству, – це наші агресивні інстинкти … Ці інстинкти були необхідні для виживання і були віддруковані в наших головах на рівні генетичного коду. Зараз, з усьою тією ядерною зброєю, що у нас є, ми вже не можемо чекати, коли еволюція позбавить нас від наших інстинктів».
У цьому з фізиком солідарні багато психологів, дослідники, релігійні діячі, письменники і художники. Але що можна протиставити агресії? Хокінг був упевнений, що співпереживання, – можливе, тому, що саме співчуття, увага і турбота оточуючих допомогли йому вижити.
Мисліть нестандартно
Зіткнення з астероїдом, спалах гамма-променів наднової зірки, кардинальна зміна клімату… Катастрофа, що загрожує життю на Землі, неминуча, вважав Хокінг, причому вже в найближчу пару сотень років. Але це не привід ставити хрест на цивілізації.
«Людській расі не варто тримати всі яйця в одному кошику – на одній планеті. Наш єдиний шанс довгострокового виживання – освоїти космос. Колонізація інших планет – це вже не наукова фантастика, це може стати науковим фактом».
Він щиро вірив у таку можливість і бачив в ній наш порятунок. Зрештою, «ми всього лише розвинені нащадки мавп на маленькій планеті з нічим не примітною зіркою. Але у нас є шанси осягнути Всесвіт. Це і робить нас особливими».
