Тривога. Цей емоційний стан добре знайомий кожному з нас.
Часто він накриває хвилею, без якоїсь реальної для цього причини – запізнення дитини зі школи, вечірній телефонний дзвінок, шум за вікном чи завтрашній звіт перед колективом… Окрім усього, події у світі не сприяють доброму самопочуттю – війни, хвороби, катастрофи, кримінальні хроніки… Як жити в усьому цьому вирі непередбачуваності, відсутності стабільності та впевненості в завтрашньому дні…
Тривога – це емоційний стан чи, як кажуть лікарі, симптом, який за своєю суттю є природнім. Його можна порівняти з вартовим, який стоїть насторожі та оберігає нас від небезпек.
. . . . . . .
Тривога виникає внаслідок діяльності структур головного мозку. Це біологічне явище, яке полягає в тому, що при зустрічі з небезпекою наш мозок, враховуючи індивідуальний досвід, спрацьовує так, що існують два варіанти відповіді на небезпеку – або втікай, або нападай. При зустрічі з небезпекою відбувається викид адреналіну в крові, прискорюється дихання, серце починає битися частіше, таким чином насичуючи м’язи киснем, звужуються зіниці, загострюються органи чуття. Цілий організм мобілізується у відповідь на небезпеку.
Але часто людина не виділяє якогось подразника, який міг би лякати, тривожити чи загрожувати особистій безпеці. В натовпі, на важливій зустрічі чи в магазині починає несподівано калатати серце, голова запаморочується, прискорюється дихання, людина не розуміє де вона перебуває і що з нею взагалі відбувається.
Тоді тривога стає окремою проблемою, яка не дозволяє розпружитися, заставляє постійно бути готовим до «непередбачуваних» речей. Вона заважає вести повноцінне життя та почувати себе комфортно тут і тепер.
У таких випадках тривога дійсно може бути одним з симптомів певних психологічних порушень чи психічних розладів. Отже необхідно звернутися за допомогою до спеціаліста.
За умови вірної діагностики та правильної психотерапевтичної (а часом і медикаментозної) допомоги людина починає розуміти природу та походження власної тривоги. Внаслідок терапії симптоми тривоги пройдуть та залишать по собі лише спогади.
. .
. .
