Соціальні сценарії – це способи взаємодії з іншими людьми і суспільством в цілому, способи, якими ми встановлюємо і підтримуємо (або перериваємо) контакти – будь-які стосунки та зв’язки, як в бізнесі, так і в особистих відносинах, і навіть у власному внутрішньому світі (відносини між частинами особистості, між внутрішніми фігурами, наприклад).
Ця тема є більш доступною для усвідомлення в силу того, що ми можемо безпосередньо спостерігати (якщо, звичайно ж, захочемо :)), як саме ми поводимося в спілкуванні з іншою людиною, з групою людей, на роботі. З партнером, з друзями або ворогами, з батьками, з дітьми. Існує чотири типи деструктивних сценаріїв, які формуються внаслідок певних травм та дефіцитів раннього розвитку дитини.
Яскраво проявляються і патологізуються (закріплюються) соціальні сценарії в період первинної соціалізації дитини – тобто під час дитячого садочка а також в шкільні роки, оскільки вони є першими моделями соціальної взаємодії для дитини. Не випадково стільки страшних і травматичних історій саме зі шкільного чи садочкового життя дотепер змушують здригатися багатьох дорослих людей.
Тепер більш детально про кожен з чотирьох сценаріїв:
1. Деструктивний материнський сценарій:
утворюється і починає закріплюватися тоді, коли мама дає послання дитині “Ти вже великий!”, пред’являє “дорослі” вимоги і робить це передчасно і безапеляційно. Він часто збігається з часом підготовки до садочка чи школи. Дитині бракує сили та відваги зробити крок до самостійності, адже вона не відчуває достатньо материнської любові і підтримки. У цей період їй і так доводиться переживати внутрішню боротьбу з власним небажанням соціалізуватися, небажанням відділятися від материнської фігури. Якщо ж мати робить це не чутливо – дитині нічого не залишається, як перебувати у ситуації безпорадності і залежності.
Є ще і протилежна тенденція матері, яка сама не готова відпустити дитину, і всією своєю поведінкою сигналізує, що навколишній світ занадто небезпечний, наказує за самостійність і прояв власних бажань дитиною почуттям провини або образою та розривом контакту.
Деструктивність першого сценарію полягає в тому, що дитина вибирає “залишитися з мамою” – в буквальному або метафоричному сенсі, тобто постійно ставить себе в залежне становище, потребує опіки, піклування, лікування.. Найбільш часто деструктивний перший сценарій “виливається” у постійні хвороби, загальне нездужання, “що не дозволяє” людині йти вперед, робити щось значне в своєму житті, зустрічатися з соціальними викликами.
Окрім хвороби, це може бути створення людиною таких обставин для самої себе, в яких вона постійно потребуватиме рятівника, помічника, вдаючись до безлічі (само) виправдань та пояснень.
Найсумніший підсумок цього сценарію – соматизація, появи вже цілком реальних важких хворіб, які людина змушена лікувати, або життя в перманентному “тяжкому становищі”, з котрого “немає виходу”. Вихід зі сценарію можливий ТІЛЬКИ за рахунок вольового, усвідомленого рішення самої людини! Тільки тоді, коли людина САМА зрозуміє, що більше не хоче жити так, вона зможе почати перебудовувати свій сценарій.
2. Деструктивний батьківський сценарій:
утворюється тоді, коли дитина знаходить в собі сили відділитись від материнської фігури і спрямовує енергію до фігури батьківської у пошуках підтримки і похвали. І здійснивши цей вагомий крок, дитина в прямому чи переносному значенні просить “Тату, похвали мене!” Якщо батько (батьківська фігура) відповідає на цю вимогу без належної чутливості, механічно, не приділяючи дитині достатньо часу та уваги, утворюється компенсаторний другий сценарій, і дитина “залипає” на отриманні визнання з боку, її зусилля відтепер спрямовані на те, щоб стати “переможцем”, “відмінником”, “кращим з кращих “, завойовником всіх можливих” призів “.
Деструктивність другого сценарію – це постійна гонка за досягненнями, неможливість розслабитися, і найсильніша фрустрація при самому незначному відхиленні від оцінки “супер”; перфекціонізм, бажання бути хорошим для оточуючих, настрій на нескінченну само-демонстрацію в надії на що не припиняється потік похвали – і знову величезне розчарування в разі відсутності такого потоку. Найгірше тут полягає в усвідомленні, що любов оточуючих – суспільства, фігури Батька – завжди умовна, і не може, як не старайся, відшкодувати, компенсувати безумовну любов і підтримку, доурую повинна давати Материнська фігура, а також сама по собі неможливість досягнення абсолюту, необхідного в цьому сценарії – тому, що завжди знайдеться хтось трохи краще, не в цьому “полі”, так в іншому, і “кращий з кращих” зіткнеться з ілюзорністю свого “найкращого” положення.
3. Місіонерський сценарій:
утворюється тоді, коли дитина не отримує визнання від батьків через їх відстороненіть чи байдужість. Можливо, вони самі не володіють потрібним ресурсом, щоб дати любов власній дитині. Така ситуація можлива, коли хтось із батьків серйозно хворіє, або при врай несприятливих зовнішніх обставинах, таких як крайня бідність, війна… Чутливість дитини є надзвичайно високою, на рівні підсвідомості вона вловлює, що близькі люди самі потребують допомоги. Це і є основою третього сценарію “Я буду незамінимим”, “Я всіх врятую!”.
Представники всіх професій, що допомагають обов’язково мають в собі цей сценарій в досить розвиненому вигляді. Якщо третій сценарій провідний, то людина буквально не здатна відмовити в допомозі, з великими труднощами зупиняється в роботі – адже тільки виконуючи певну місію, вона, за її відчуттями, потрібна іншим. Непереборної пасткою для третього сценарію є послання “Тільки ти!” – тобто, “нам / мені зможеш допомогти тільки ти!” І якщо ви здатні протистояти такому заклику, то вас можна привітати з успішним виходом зі сценарію. Деструктивність тут полягає в тому, що людина займається не своєю справою, не своїм життям, і всі наявні ресурси вкладає в “порятунок” і “допомогу” іншим. Власна корисність для оточуючих стає єдиною радістю і єдиним показником цінності самого себе, що дуже сумно. Не кажучи вже про те, наскільки таку людину легко і зручно використовувати.
4. Останній негативістичний сценарій:
вступає в силу тоді, коли у дитини закінчуються сили – сили на те, щоб домагатися любові. В його основі лежить важке переживання власної беззмістовності – “Я не потрібен світу”. І відчувши це, дитина “йде” в єдину захисну формулу – негативістичність – “Світ не потрібен мені”. Четвертий сценарій є найбільш важким для опрацювання, будучи побудованим на розпачі і дуже глибокому страху, який людина може довгі роки не наважуватися переступити – страху того, що вона насправді нікому не потрібна.
Умовно цей сценарій ще називається “маргінальним”, і проявляється в тому, що людина знімає з себе всі соціальні функції (створення сім’ї, побудова кар’єри, спілкування і т.д.). Іноді людина створює для себе власний “світ”, до мінімуму обмежуючи свої потреби, іноді це і справді може закінчитися буквальною маргіналізацією способу життя або ж банальною самотністю під девізом “Я нікому не вірю”, “Я вже пробував, і не вийшло, більше ви мене не обдурите “.
Найбільша небезпека сценарію полягає в тому, що внутрішній імпульс до розвитку, до прагнення стати собою і реалізувати себе справжнього може згаснути повністю. В цей сценарій легко “загратися”, хоча “гра” ця дуже сумна – але, на жаль, звичка відкидати допомогу і навіть саму ідею про те, що мені може хтось бути потрібним, виробляється досить швидко. Саме цей сценарій найчастіше “винен” у тому, що люди йдуть з терапії, не отримавши результату, у тому, що для них “нічого не працює” і навіть вже знайдений ресурс миттєво втрачається і знецінюється. Так само, як і з першим сценарієм, з четвертим не може спрацювати “витягування” з боку! Почати вірити, почати довіряти, просити і приймати допомогу, бачити і закріплювати результат людина повинна САМА. Тільки тоді, коли внутрішній імпульс реанімовується і оживає, він здатен вести людину вперед, назустріч новим досвідам і реалізації глибинного потенціалу особистості.
Надія Іванців, лікар – психотерапевт
