Діти рано чи пізно вчаться брехати. Брешуть усі, але ті, хто не впевнений у собі, – частіше за інших. Дитина обманює, щоб уникнути покарання або додати собі цінності в очах однолітків або старших. Кожна проблема, яку приховує дитяча брехня, вимагає від батьків особливого підходу. Психолог Лоренс Катнер, автор п’яти книг про дитячу психологію, перераховує 5 причин, які спонукають дітей до брехні.
Страх покарання
Діти бояться, що їх покарають. Особливо якщо батьки не можуть відмовитися від нереалістичних очікувань. Наприклад, мама хоче, щоб п’ятирічна дочка без нагадувань акуратно складала одяг і прибирала зі столу після їжі. Коли її питають, чи зробила вона це, дівчинка відповідає «так», навіть якщо насправді про це забула.
В результаті мама скаржиться на те, що дитина бреше, але під цим ховається зовсім інша проблема – завищені очікування по відношенню до доньки. Дитина порається із ситуацією так, як може. З огляду на те, що дівчинка ще не все вміє і у неї немає права голосу в сім’ї, брехня – просто спосіб адаптації.
Підвищення самооцінки
Школярі обдурюють, аби підвищити свій статус і краще виглядати в очах товаришів. Наприклад, вони розповідають, що зустріли рок-зірку, відомого спортсмена або актора, або перебільшують прибутки батьків. Якщо таке трапляється рідко, можна не турбуватися про те, що дитина бреше: вихваляння та «ігри в суперменів» для дітей – звичайна справа.
Але якщо дитина знову і знову перебільшує свій соціальний статус, це означає, що вона серйозно незадоволена собою. У такій ситуації можна з’ясувати, чому вона відчуває себе непотрібною або приниженою. Можляво, на неї не звертають уваги? Може, над нею сміються і принижують?
Протест
Для багатьох дітей брехня – спосіб виступити проти обмежень, кинути виклик авторитету батьків. У віці 10-12 років вони відчувають, що більше немає причин розповідати батькам усе.
Тому діти можуть збрехати у відповідь на питання, яке сприймають як прояв батьківської влади й тиску.
Встановлення особистих кордонів
У міру дорослішання дитина починає гостро відчувати важливість незалежності, в особистому житті й особистому просторі. І чим більше батьки намагаються його опікувати і контролювати, тим більше дитина бреше або недоговорює. Частенько діти при цьому ще і грубіянять чи, навіть, лаються, підкреслюючи бажання залишитися наодинці з собою.
«Куди ти йдеш?» – «Нікуди». «Що ти робиш?» – «Нічого». «Хто це?» – «Ти його не знаєш».
Проблеми в сім’ї
Коли дитина бреше занадто багато, це знака того, що в сім’ї щось не так. Особливо це стосується тих випадків, коли до брехні плюсуються крадіжки та вандалізм. Якщо жертвами дитячих пустощів стають інші члени сім’ї, це заслуговує на особливу увагу – нерідко це жест відчаю, крик про допомогу, набагато виразніший, ніж слова.
Часто таке трапляється з дітьми, чиї батьки подумують про розлучення. Влаштувати крадіжку або зіпсувати батьківську річ – часто такого роду вчинки приховують спробу змусити батьків об’єднатися знову, хоча б на якийсь час. Ця мотивація не усвідомлюється дитиною, але дії прямо говорять про потреби дитини.
