Що ж робити, якщо ти виявив у себе ознаки емоційного вигорання?
Пропонуємо три кроки для лікування емоційного вигорання:
Крок перший: сповільнення ритму життя.
Важливо не намагатись встигнути все, відповідати високим вимогам суспільства. Необхідно скоротити до мінімуму професійну діяльність – наприклад взяти відпустку. У свій вільний час потрібно відпочити, розслабитися, забути про роботу і проблеми.
Крок другий: підтримка близьких людей.
Вигорівши, людина зазвичай замикається в собі і скорочує спілкування до мінімуму. Це нормальна реакція – вона намагається зберегти залишки енергії. Але треба пересилити себе і розповісти близьким, що відбувається. Навіть сам факт розмови може принести полегшення, а підтримка близьких людей обов’язково допоможе впоратися зі стресом.
Крок третій: перегляд цілей і пріоритетів.
Якщо емоційне вигорання сталося – це серйозний знак, що щось у житті не так. Потрібно проаналізувати все і зрозуміти, чому так сталося. Можливо, слід змінити роботу або своє ставлення до неї, або навіть повністю перекроїти всі.
Синдром вигорання ставить нас перед питанням: чи дійсно я бачу сенс у тому, що роблю? Сенс залежить від того, відчуваємо ми персональну цінність в тому, що робимо, чи ні. Якщо ми слідуємо за уявним змістом: кар’єрою, соціальним визнанням, любов’ю оточуючих, тоді це помилковий або удаваний сенс. Він вартує нам великих зусиль і викликає стрес. І, як наслідок, у нас виникає дефіцит наповненості. Тоді ми переживаємо спустошення – навіть коли розслабляємося. . Емоційне вигорання можна розуміти як особливу форму екзистенціального вакууму. Віктор Франкл описував екзистенціальний вакуум як страждання через почуття порожнечі та відсутності сенсу
.На іншому полюсі знаходиться такий спосіб життя, де ми відчуваємо наповненість – навіть якщо втомлюємося. Наповненість, незважаючи на втому, не призводить до вигорання.
Узагальнюючи, можна сказати наступне: вигорання – кінцевий стан, який з’являться внаслідок тривалого створення чогось без переживання в аспекті наповненості. Тобто якщо в тому, що я роблю, я відчуваю сенс, те, що я роблю, – це добре, цікаво і важливо, якщо я радію цьому і хочу це робити, тоді вигорання не відбувається.
Ще один аспект, до якого нас підводить тема вигорання, – це мотивація. Чому я роблю щось? Якщо я не можу подарувати своє серце тому, що роблю, якщо мене це не цікавить, я роблю це з якихось інших причин, тоді я в якомусь сенсі брешу. Запобігти синдрому вигорання можна завдяки двом простим запитанням:
1) Для чого я це роблю? Для чого я вчуся в інституті, для чого я пишу книгу? Який у цьому сенс? Чи є це для мене цінністю?
2) Чи подобається мені робити те, що я роблю? Чи люблю я це робити? Чи відчуваю я, що це добре? Настільки добре, що я роблю це охоче? Чи приносить мені те, що я роблю, радість? Можливо, не завжди справи складатимуться таким чином, але почуття радості та задоволення повинні переважати.
Надія Іванців,
лікар-психотерапевт
