Співзалежність – патологічний стан, що характеризується глибоким проникненням і сильною емоційною, соціальною або навіть фізичною залежністю від іншої людини.
Співзалежність – це хвороблива, на рівні манії, залежність у взаєминах одне від одного. Патологічний стан, у якому людина не намагається позбутися негативного впливу партнера, не робить спроб змінити ситуацію на краще.
Найчастіше термін вживається по відношенню до родичів і близьких алкоголіків, наркоманів та інших людей з якими-небудь соціальними вадами або залежностями, але далеко не обмежується ними.
Для стану співзалежності характерно:
– омана, заперечення, самообман;
– компульсивні дії;
– “заморожені” почуття;
– низька самооцінка, ненависть до себе, почуття провини;
– придушений гнів, неконтрольована агресія;
– тиск і контроль над іншою людиною, нав’язлива допомога;
– зосередженість на інших, ігнорування своїх потреб, психосоматичні захворювання;
– проблеми спілкування, проблеми в інтимному житті, замкнутість, депресивна поведінка, суїцидальні думки.
Причини співзалежності:
Причини співзалежності в першу чергу лежать в особливостях особистості співзалежних. Як правило, – це люди, що здатні співпереживати і глибоко вникати в проблеми іншої людини. Вони беруть на себе відповідальність за життя інших людей, жертвуючи собою. У той же час відмовляються від відповідальності за себе. Межі особистості у співзалежних розмиті аж до ототожнення себе з іншою людиною.
Є у співзалежності і об’єктивна причина – родина, як функціональна система, що має власні механізми саморегуляції. Всі члени родини перебувають в одному енергетичному полі, стан одного впливає на стан всіх інших. Це і є співзалежність. Як система, сім’я прагне зберегти встановлену рівновагу шляхом звичних взаємин.
Якщо рівновага порушується, всі члени сім’ї докладають зусиль (звичайно несвідомо) для її відновлення. Кожен член сім’ї виконує в ній свою функцію. Якщо хтось намагається змінити свою поведінку, решта явно чи несвідомо заважають йому: порушується рівновага сім’ї, що змушує змінюватися інших.
…Спостереження психотерапевтів показали, що члени сім’ї заважали лікуванню “хворого”, намагалися включитися в лікування або саботували його, наче сім’я була зацікавлена, щоб він залишався “хворим”. Іншим членам сім’ї ставало гірше, коли пацієнтові ставало краще, як ніби його “хвороба” була необхідна для функціонування цієї сім’ї. Вони помітили, що намагаючись змінити спосіб життя “хворого”, вони старалися, по суті, змінити спосіб життя всієї родини в цілому.
Співзалежні, як і залежні, використовують заперечення як форму психічного захисту: “Проблеми немає, нічого серйозного, все під контролем.”
Контроль у співзалежних розвинений надмірно. Вони контролюють своїх близьких, свої емоції, все, що може заподіяти їм біль. Цей тотальний контроль тільки погіршує ситуацію, змушуючи залежного “йти у глухий захист”, а співзалежних позбавляє свободи і спокою. Чим більше контролю, тим напруженішою стає ситуація. Більш того, стан контролю тримає в напрузі тіло, сковує рух енергії, викликаючи хворобу.
Відчувати прихильність, надавати допомогу тому, хто її потребує, це природно. Більше того, правильно надаючи допомогу, ми розвиваємося самі. Помилка в тому, що намагається допомогти той, хто сам для себе нічого не робить. Якщо “помічник” сам не реалізувався як особистість, його допомога віднімає у “підопічного” силу, гальмує його розвиток.
Як розвивається співзалежність?
Адже не буває такого: сьогодні все добре, а завтра вранці прокидаєшся і, бах, – співзалежний. Навіть якщо взяти до уваги всі питання зі спадковою схильністю, то все одно все відбувається не так вже й швидко. Дарлін Лансер, сімейний психотерапевт і фахівець зі співзалежності, наводить 3 стадії її розвитку:
Рання стадія
1. Формування прихильності до залежного. Пропозиції та надання безоплатної допомоги, підтримки, подарунків та інші поступки.
2. Постійні спроби сподобатися (виявитися «доброю», «хорошою» людиною, яка заслуговує довіри).
3. Заклопотаність поведінкою залежного, – як і що відбувається в його житті, як він поводиться, чому це відбувається.
4. Раціоналізація поведінки залежного (знаходяться пояснення, чому він залежний і що у нього немає іншого вибору не бути залежним).
5. Сумніви в тому, що бачиш (навіть якщо людина п’яна, пішла явно за пляшкою, за дозою або грати на автоматах – співзалежний відмовляється вірити і відганяє думку про те, що відбувається, дає собі пояснення «насправді – це …»).
6. Заперечення залежності («Насправді , він – не алкоголік , він просто іноді випиває 7 днів на тиждень по пляшці горілки. Це тільки для зняття напруженості», «Насправді, він не залежиний від комп’ютерних ігор, просто він займається улюбленою справою, відволікається від побутової сірості).
7. Відмова від власної активності (наприклад, залишатися вдома, щоб чоловік не напився).
8. Зменшення соціальних контактів (спілкуються лише з тими, хто розуміє, який залежний партнер бідний – нещасний і підтримує розмову на цю тему).
9. Власний настрій співзалежних залежить від поведінки партнера і його настрою.
Середня стадія
1. Заперечення і мінімізація хворобливих аспектів (так, вкрав гроші, але їх там все одно було мало; так, лежав під парканом, але паркан був хороший і бруду не було навколо).
2. Покривання (якщо людина займається реалізацією своєї залежності , «відмазування» її, брехня в порятунок).
3. Тривога, вина, самозвинувачення (я роблю мало або щось неправильно, – якщо він продовжує неправильно поводитися).
4. Зниження самооцінки.
5. Ізоляція від друзів і знайомих.
6. Постійний контроль за залежним.
7. «Пиляння», звинувачення, маніпуляції («Уб’ю себе, якщо ти будеш продовжувати…», «Ти мені все життя зіпсував»).
8. Гнів і розгублення (після того як «все зроблено правильно»: змінено поведінку, створені умови, все куплено, все продано, задіяні фахівці, екстрасенси і чаклуни – він все одно поводиться неправильно).
9. Розуміння, що по-справжньому не може контролювати життя навколо себе і підпорядковується примхам залежного.
10. Постійні коливання настрою, які вже не залежать від поведінки залежного.
11. Зняття відповідальності з залежного (він не винен, що п’є, колеться, грає).
12. Поява «сімейних секретів» (ніхто не повинен говорити за межами сім’ї, що щось відбувається «не те»).
13. Поява залежності (дружини алкоголіків можуть самі почати пити, деякі з міркування «щоб йому менше дісталося» або «щоб з дому не йшов»; часто розвиток залежності від їжі ).
Пізня стадія
1. Постійно пригнічений настрій.
2. Розвинена залежність.
3. Відчуття порожнечі і байдужості.
4. Безпросвітність.
5. Появи стрес- залежних захворювань (гіпертонія , виразка шлунка і т.п.).
6. Посилення спроби контролю аж до насильства (в горілку можуть підсипати всякі психотропні, запрошувати бандитів «щоб провчити» і т.п.).
Звільнення від співзалежності.
Якщо ви дійсно хочете допомогти “залежній” людині, залиште її у спокої. Розслабтеся і займіться собою. Коли ви почнете звільнення від співзалежності, “залежний” партнер потягнеться за вами. Дайте можливість подіям йти природним шляхом.
Розберіться в собі: хто ви і що хочете. Визначте свої кордони: де зона вашої відповідальності за себе, а де чужа зона відповідальності, що ви можете дозволити партнеру робити стосовно вас і що не дозволяєте.
Дайте знати партнерові про свої кордони. Спокійно повідомте йому, яку його поведінку ви більше терпіти не мають наміру і що будете робити, якщо він буде так продовжувати.
Змістіть акцент з партнера на себе. Візьміть на себе відповідальність за свій розвиток і свій стан, займіться своїм здоров’ям.
Поважайте особистий простір іншої людини і його право жити так, як він вважає за потрібне. Цим ви звільните себе від співзалежності, допоможете йому швидше усвідомити своє становище і зміните стан сім’ї як системи.
У сформованих сімейних взаєминах співзалежний реалізує свої потреби, отримує емоції і переживання. Що ви будете робити, якщо нікого буде рятувати? Ви не хочете перебувати в цій ситуації, але і позбавлятися переживань, які вона вам дає, теж не хочете. Як вирішити цей внутрішній конфлікт? Рішення просте. У вашого “підопічного”, швидше за все ті ж внутрішні потреби, адже одна з причин алкоголізму, наркоманії та інших залежностей – дефіцит яскравих вражень у житті. Знайдіть спільні інтереси, де зможете отримати ті враження і переживання, яких вам так не вистачає.
У будь-якій системі (людина, сім’я, суспільство) закладено прагнення до розвитку. Це Закон. Один із рушіїв розвитку – конфлікт як зіткнення інтересів. Вирішення конфлікту на користь обох сторін розвиває систему в цілому.
Надія Іванців, лікар – психотерапевт
