Більшість з нас сьогодні звикли до швидкого темпу життя. Ми працюємо швидко, відпочиваємо швидко, будуємо відносини швидко, перебуваємо у багатьох процесах одночасно – в тренді поліфункційність. Ми вибираємо найшвидшу дорогу та їмо швидку їжу. Ми переписуємось замість живого спілкування, сповідуємо кількість, а не якість, і заковтуємо шматки життя, замість того, щоб смакувати його і отримувати насолоду.
Вся ця швидкість вимагає великих витрат. Наші відносини страждають. Наша продуктивність страждає. Наші фінанси страждають. І наше здоров’я, як психічне, так і фізичне, страждає.
Антидотом є сповільнення
Однак з такою швидкістю, що вбудована в нашу ДНК, сповільнення може стати справжньою проблемою. Саме слово вже несе негативні асоціації. Коли ми думаємо про повільність, ми зазвичай вважаємо, що хтось не справляється, відстає, гальмує.
Але в контексті того, як нестримно ми проживаємо наше життя сьогодні, сповільнення – це єдине, що може нас врятувати.
Так виник новий рух, що називається «Культура сповільнення» або ще Slow Life, який об’єднує всіх, хто втомився від сучасного надшвидкого темпу: коли одночасно сто справ за день, постійних страх щось не встигнути, пропустити, коли тексти на 2 секунди, бо нема часу почитати книжку, їжа з мікрохвильовки, бо ніколи приготувати обід.
Рух започаткували психологи Гейр Бертелсен і Карл Хоноре. Перший створив Світовий інститут сповільнення, другий написав книгу-інструкцію про те, як нарешті перестати квапитися і почати жити. Годинники викидати вони не закликають, а от знайти свій правильний темп – tempo giusto, як у музиці – наполягають: треба спішити – спішіть, але там, де це не потрібно, просто сповільніться, відчуйте момент, задоволення.
Карл Хоноре, якого Хаффінгтон-пост називає хрещеним батьком “Повільного руху”, говорить: “Центральним принципом повільної філософії є час – час робити те, що важливе, і насолоджуватися цим процесом”.
Принципи Slow Life насправді прості – робити все спокійно: обідати, подорожувати, гуляти, читати, навіть милуватися картинами в музеї не швидко-швидко-на ходу, а вдумливо. Розмови і зустрічі – без гаджетів, їх просто вимикають. В Норвегії ще й ввели повільні телепрограми: замість постійних стрибаючих кадрів навмисне створюють передачі без склейок, скажімо, як гість заходить у студію – від порогу до крісла, як під’їжджає поїзд до перону тощо.
Повільне життя відновлює рівновагу
Деякі речі ми хочемо зробити швидко, але не все. Їздити на велосипеді. Прогулюватись. Відпочивати вдома.У культурі сповільнення прийнято збиратися разом зі своїми друзями та родиною, разом сміятися, плакати, обійматись, підбадьорювати і просто були один для одного. Слухати так само уважно, як і ділитись переживаннями. Ваші стосунки будуть означати для вас більше, ніж робота та самореалізація.
У повільному житті час стане круговим, а не лінійним. На відміну від простої одиниці вимірювання, поняття часу буде розширюватися для вас, коли тривога перетворюється на радість.
Slow Life підтримує й повільне старіння – без гонитви за молодістю, спокійно і достойно сприймаючи вікові зміни, і повільну освіту – без новомодного зараз стрибання між курсами, тренінгами, трьома вузами.
Так, багато хто скаже: у мене двоє дітей, чоловік, робота – як же я все встигну? Апологети «культури сповільнення» радять зробити головне: зосередитися на тому, що справді покращує життя – а це 1-2 справи в день, решту відкласти до нагоди.
А тепер перечитайте все це ще раз – повільно і йдіть готувати сімейний обід, де спокійно і щиро обговоріть з рідними новини, плани, враження і цю «культуру сповільнення» :).
Надія Іванців, лікар – психотерапевт
