Відчуття людиною появи особистих кордонів схоже з відчуттям, що у неї з’явилося щось дуже гарне, наприклад, дороге пальто. Крім того, що усвідомлення наявності кордонів сприймається, як щось дуже гарне, це ще й нове відчуття «одягнутості».
Людина з дифузними (проникними, розмитими) межами відчуває себе “голою”, незахищеною, як ніби вона стоїть на холодному, наскрізному вітрі в оголеному вигляді. Або як ніби знаходиться у кімнаті з вікнами без скла.
І спочатку, після того як людина виявляє власні кордони, тобто наявність «одягу», «пальта», вона в контакті з іншими намагається знову «розстебнутися», зняти «одяг» – повернутися в злиття, тому що, за звичкою, думає, що саме злиття приносить відчуття безпеки.
Насправді істинну безпеку дають людині її межі, вміння їх вибудовувати і захищати. А злиття схоже до самозречення, «гарячкового марення», коли людина ніби то існує, але не усвідомлює, не відчуває себе, як окрему особистість. Тобто це уявна безпека, за яку ми платимо психологічно частковим неіснуванням.
Наступним етапом на шляху усвідомлення кордонів може стати «прозріння», що пальто в контакті можна не знімати повністю, а розстебнути на пару гудзиків, щоб зручніше було говорити і жестикулювати. Або зняти його зовсім, але ненадовго, як ми скидаємо з себе верхній одяг вдома або в гостях, проте згодом, виходячи на вулицю, ми завжди одягаємося знову.
Людина з невираженим відчуттям меж або ходить весь час роздягнутою – і там, де прийнято, і там, де не прийнято, що скидається на емоційний ексгібіціонізм, або, навпаки, весь час застебнута на всі ґудзики. Перше – це ознака залежності, яка проявляється в нездатності щось приховувати, тобто стан повної відкритості. Друге – це контрзалежність, яка проявляється страхом відкритості, довіри, близькості з іншою людиною.
Асертивна поведінка базується на балансі. Вона вимагає чіткого уявлення про свої бажання та потреби, одночасно розглядаючи права, потреби та бажання інших людей.
Характеристика асертивної поведінки включає вираження власних почуттів, потреб, ідей та прав у спосіб, що не порушує права інших людей. Асертивна поведінка, як правило, відкрита, чесна, чітка, спонтанна та самоусвідомлена. Асертивні особистості роблять свій вибір і почувають себе впевнено. Вони зазвичай досягають своїх цілей, діючи щиро та створюючи вільні, чесні та відкриті відносини з іншими. Коли в процесі психотерапії кордони добудовуються, людина може раптом виявити, що величезна кількість енергії йшла на те, щоб підлаштуватись під іншу людину, подавляти власні бажання та імпульси і, в кінці кінців, щоб позбавитись іншості, індивідуальності та особистісних проявів.
Оскільки в ранньому дитинстві такої людини було багато фрустрації, тобто її потреби задовільнялися частково або не задовільнялись зовсім, такій людині довелося навчитися маніпулювати іншими, але, в першу чергу, самою собою. Тільки так, принісши в жертву власну особистість, вона змогла отримувати необхідний мінімум для виживання.
Відсутність особистісних кордонів дає більшу чутливість до емоцій іншої людини, тобто здатність підлаштовуватися, вгадувати стан, вираховувати свій вплив з метою успішно маніпулювати партнером. Також відсутність кордонів дає “знеболювання” ( “блаженне” гарячкове забуття), щоб послабити нестерпний біль фрустрації.
Коли особистість добудовується в процесі психотерапії, тобто коли вона дозріває до рівня окремого, автономного функціонування, у неї знову з’являються кордони, і тоді:
– Людині більше не потрібно маніпулювати об’єктом залежності, тому що тепер він сам може подбати про себе.
– Людині більше не потрібно маніпулювати собою, своїми потребами і бажаннями.
– Людина відчуває себе «одягненою», тобто захищеною від «поглядів», від «холоду фрустрації».
– У людини зникає потреба в емоційному ексгібіціонізмі.
– У людини зменшується кількість сорому.
– У людини вивільняється велика кількість енергії, яка йшла на маніпуляцію.
Саме це «дозрівання» до автономії і відбувається з клієнтом в психотерапії, що дозволяє людині стати більш успішною і творчою, отримати доступ до реалізації свого потенціалу, побудувати зрілі та щасливі стосунки.
Надія Іванців, лікар – психотерапевт