Чи легко бути відвертим? Питання навіть не у цьому – бо треба запитати – а чи варто? Чи варто бути відвертим?
І тут уже проступає страх – бути відторгнутим, висміяним, знеціненим. Це наше суспільство говорить: все тобою сказане – може бути використано проти тебе!
Для того, щоб бути відвертим, потрібно три речі:
1) мужність говорити щиро,
2) мужність слухати і чути,
3) мужність залишатися відкритим, навіть якщо твоя думка не була вислухана належним чином.
Чому ми боїмося говорити відверто?
Люди бояться відторгнення в будь-якій формі людської взаємодії. Фактично, при відчутті відторгнення активуються ті самі нейронні шляхи, як і тоді, коли ми відчуваємо фізичний біль. Ось чому відторгнення так сильно болить. Цікаво, що коли ми приймаємо знеболюючі засоби, наше відчуття суспільного болю також зменшується.
Звернемось до історії людства: належати до якогось роду чи племені – було основною стратегією виживання, оскільки людина вперше з’явилася на землі приблизно 1,5 мільйони років тому. Правда така, що ми не можемо вижити самостійно, племінна поведінка формує згуртованість та пристосування, що дозволяє людям і культурам розвиватися і процвітати. Ми покликані бути разом – разом, щоб вчитися один від одного, передавати досвід та досліджувати навколишній світ.
Якщо ми боїмося, що наша точка зору може бути відкинута, ми можемо відмовитися від власної думки, мовчати або говорити не щиро. Ми можемо приховати незручні думки, але із шкідливими наслідками: відмова від нашого голосу маскує справжню ідентичність і зменшує нашу унікальність. Отже, це рішення не висловлювати свій голос призводить до хворіб, невдач і безправного життя.
Чому ми не слухаємо?
Слухати, щоб почути іншу людину – передбачає вийти на межу контакту і сконцентрувати увагу на іншому. Щоб дійсно почути, треба стишити власні думки, можливо, осудження, можливо, заздрість. І те, що лежить в основі близького спілкування – це готовність почути і зрозуміти співбесідника.
Те, як ми слухаємо, впливає на якість наших відносин, на наше партнерство та на нашу здатність домогтися успіху у спілкуванні взагалі. Слухання не є самоціллю, а частиною динамічного процесу, який створює простір для зростання, для обміну та розкриття, а також для створення нових ідей.
Мужність залишатись відкритим.
Дуже часто попередній травматичний досвід закриває нас від світу, унеможливлює щире і відверте спілкування. І все це працює як замкнуте коло, ми не впускаємо іншу людину у власний світ, і вона, в свою чергу, не матиме довіри і сміливості піти назустріч.
І мужність полягає власне у запереченні попереднього досвіду і відкритості на новий. Бути готовим до неприйняття та до втрати певних ілюзій та очікувань – і все ж перебувати в активній позиції – це внутрішні ресурси, що допоможуть подолати кризу.
