Крім права «відчувати» людина має таке ж право на «не відчувати». Право дозувати або навіть відмовлятися розділяти чуже горе, злість, смуток, зберігши свою автономну «погоду в будинку». Створювати свого роду розумну ізоляцію між своїм внутрішнім світом і світом інших людей. Мати можливість вибирати куди використовувати свої психічні ресурси. Що, по суті, і є емоційною автономією, пройденим етапом сепарації. І це ж мається на увазі, коли ми обговорюємо право кожної людини на особисті кордони.
Багатьом людям здається, що здатність чуттєво ставитися до зовнішнього світу характеризує їх як психологічно зрілих. Але це помилка. «У мене є почуття, я їх розпізнаю і проживаю» – це всього лише початок емоційної культури. Навчившись розрізняти і пред’являти матері свої почуття, дитині ще необхідно навчитися справлятися з ними без участі інших. А пізніше – відокремлювати свої почуття від чужих, і обходитися з чужими почуттями, виходячи зі своїх бажань.
Так, дорослій свідомості, з якою ми пов’язуємо стан зрілості, притаманне вміння відхиляти запрошення інших людей переживати спільно певний чуттєвий матеріал. Так формується звичка протистояти емоційному маніпулюванню та чуттєвому насильству в свою адресу, а також вміння обходитися зі своїми почуттями «по-дорослому», не вимагаючи від оточуючих постійної допомоги в їх перетравленні.
У будь-який момент, спілкуючись з іншию неблизькою мені людиною (з якою я не хочу мати нічого спільного) я маю право сказати «Я не хочу обговорювати твої почуття». Це право, а не дозвіл, ми його маємо і все, а не повинні шукати підтвердження в інших.
Будь-яка людина має внутрішнє право не хотіти:
– обговорювати,
– розуміти,
– розділяти чиїсь почуття.
Люди, які не вміють справлятися зі своїми почуттями самостійно, прагнуть до злиття, тому їм харакрерно утримувати об’єкт, на який можна вилити переживання. Вони маніпулюватимуть нами через засудження, навішування провини (відповідальності за себе), маніпуляції. Вони вимагатимуть возз’єднатися і розділити їх переживання, коли ті для них нестерпні.
Але якщо пам’ятати, що особі властива суб’єктність, а ключова якість суб’єктів – свобода вибирати, то тільки присвоївши цю свободу, ми отримуємо шанс на проживання СЕБЕ.
Надія Іванців, лікар – психотерапевт
