Потрібно виливати почуття назовні. Гірше, якщо ви перестанете це робити. Вони будуть накопичуватися і застигати всередині. А потім – вмирати.
Харукі Муракамі.
Чи легко вам виражати симпатію? Чи властиво вам говорити дякую навіть у ситуації незначної участі іншої людини? А , можливо, більш складно подякувати людині близькій, яка неодноразово жертвує власними інтересами? Чи легко вам говорити про любов людям, яких ви насправді любите: власній дитині, партнерові чи старшим батькам? І якщо це так, то чи задумувались ви – чому?
Здавалося б, у нас в суспільстві немає табу на вираження теплих почуттів – ніхто тебе не присоромить, “це ж хороші, правильні почуття”. Але.. все трохи складніше, ніж наші логічні міркування.
Деколи не виражені теплі почуття напружують із середини і віднімають енергію набагато сильніше, ніж не виражені негативні почуття. Ми так влаштовані, що якщо у нас затиснутий якийсь один полюс, то й інший протилежний полюс також буде заблокований.
Якщо з якихось причин заблокована печаль / злість / заздрість / ревність / страх, то і радість / спонтанність / легкість / подяку / зворушливість будуть заблоковані. Неможливо зі своєї особистості і психіки зробити аплікацію – вирізати те, що подобається, а те, що оцінюється як “погане” – викинути і забути. Власне, через спроби зробити це і починаються всі неврози і більш складні патологічні процеси.
У психотерапії часто терапевт “розкопує” так звані негативні почуття саме з тієї причини, адже вони приглушують, позбавляють доступу до того світлого, що завжди стоїть за так званим негативом.
Але якщо просто відреагувати злість / заздрість / ревнощі / страх, не досліджуючи про які потреби та дефіцити сигналізують ці почуття, полегшення настає зовсім ненадовго і знову навалюється тяжкість. І тоді дійсно простіше зробити висновок про те, що не варто було розпочинати процес.
Так, не варто працювати з важкими переживаннями, що віднімають багато енергії, якщо не сприймати їх як двері до того, на що вони завжди вказують. Вивільнення енергії, наповненість, вільне дихання душі і тіла наступають лише тоді, коли печаль прояснює цінність того, що оплакується. Коли злість і лють служать вірним компасом того дуже тонкого і чутливого місця душі, які ці почуття захищають. Коли заздрість розкриває свої справжні хочу, а ревнощі вказує на те, що я сам собі забороняю або чого мене колись позбавляли значимі для мене люди.
Тому насправді дієво та психотерапевтично для людини – не відщеплювати від себе свої почуття – страх, печаль, злість, заздрість, ревність – а слухати їх, іти за ними туди, куди вони показують, досліджувати, які місця душі закликають зміцнити для того, щоб світла та конструктивна енергія душі полилась вільним потоком.
Надія Іванців, лікар – психотерапевт
