Вміння встановлювати та дотримуватись власних меж, вміння відпускати минуле – три найбільші проблеми людей, що виросли в сім’ях, де їх не любили. В таких людей формують тривожні прив’язаності. Часто вони вибудовують стіни, намагаючись ізолюватись від проблем, не вирішуючи їх. Такі особистості не рідко бояться встановлювати розумні межі, в страху залишитись кинутими і, як результат, «мертвою хваткою» хапають за обов’язки та стосунки, від котрих варто відмовитись.
Це пагубні звички та рольові моделі, закладені з дитинства, котрі заважають нам жити та цінувати себе.
Спроби всім угодити
Лякливі діти часто виростають у дорослих, котрі будь якою ціною намагаються зберегти мир та спокій в сім’ї. вони намагаються всім вгодити, не виказуючи своє незадоволення в страху, що будь які спроби заявити про свої інтереси призведуть до конфлікту або розриву стосунків. Такі люди звинувать в проблемах себе, а тому роблять вигляд, ніби нічого не сталось. Це провальна стратегія котра заважає рухатись вперед і робить вас легкою жертвою маніпуляторів.
Спроби завжди вгодити тим, хто вас ображає, теж завершуються погано – ви лиш робите себе більш вразливими. В особистих стосунках, аби вирішити конфлікт, потрібно відкрито його обговорювати, відстоювати власні інтереси та переконання, а не «махати білим прапором», сподіваючись, що все саме по собі стане на правильні місця.
Готовність терпіти образи
Діти, що виросли в сім’ях, де постійні образи були нормою, не те щоб готові терпіти образи, часто вони їх попросту не помічають, вважають, що в суспільстві таке поводження теж є нормою.
Будь яка критика «ти завжди» або «ти ніколи», принизливі епітети «лінюх», «виродок», «тормоз», «дурень», вислови, направлені на те, аби «поранити» – це образи. Аби відрізнити конструктивну критику від образ, варто також звернути увагу на тон. Часто люди стверджують, що хочуть просто висловити конструктивну критику, але якщо ви почуваєтесь після їх слів спустошеними – варто подумати, якою насправді була їхня ціль.
ВООЗ б’є на сполох щодо поширення депресії в світі.
Читайте нашу статтю – 10 МАЛОВІДОМИХ ФАКТІВ ПРО ДЕПРЕСІЮ
Спроби змінити інших
Якщо вам здається, що ваш партнер має змінитись, аби ваші стосунки налагодились, подумайте: може він (чи вона) всім задоволений? Може він нічого не хоче змінювати. Ви не можете нікого переробити. Змінюватись можемо лише ми самі. А якщо партнер вам не підходить, будьте чесні самі із собою та визнайте, що в цих стосунках навряд чи є майбутнє.
Шкодування за втраченим часом
Ми завжди відчуваємо страх втрати, але дехто особливо вразливий до саме такого роду тривог. Кожного разу, коли ми задумуємось про розрив стосунків, то задумуємось про втрати грошей, часу, сил. До прикладу: «ми вже 10 років одружені, 10 років витрачених ні на що!» Те ж стосується романтичних стосунків, роботи, та іншого. Звичайно, повернути «вкладення» не вийде, але такі роздуми заважають наважитись на серйозні, важливі кроки.
Зайва довіра до надмірної критики
Те, що ми чуємо про себе в дитинстві (похвала або нескінченна критика), стає фундаментом наших глибинних уявлень про себе. Дитина, котра отримувала достатньо любові, цінує себе і не терпить спроб принизити її або образити.
Невпевнена ж в собі дитина, з тривожним типом прив’язаності, котрій часто доводилося вислуховувати принизливі коментарі про свої здібності, «вбирає» ці уявлення про себе, стає самокритичним. Причиною всіх життєвих невдач така людина вважає власні недоліки: «Мене не взяли на роботу, тому що я невдаха», «Мене не запросили, тому що я зануда», «Відносини розпалися, бо мене нема за що любити».
Намагайтеся помічати будь-яку надлишкову критику, чужу або власну. І не потрібно беззастережно їй вірити. Зосередьтеся на своїх сильних сторонах, сперечайтеся з «внутрішнім голосом», який вас критикує, – він не що інше, як відгомін тих зауважень, які ви «ввібрали» в дитинстві. Не дозволяйте людям, з якими спілкуєтеся, робити вас об’єктом насмішок.
Пам’ятайте, що визнавши свої автоматичні шаблони, ви робите перший крок до важливих змін. Адже вибирати власну дорогу лише вам.
. .
. .
