Це така неприємна закономірність, так званий закон підлості – ми можемо прекрасно вивчити матеріал, розуміти і переказувати, і все ж на екзамені губимося, не можемо подолати тривогу, переживаємо – і в результаті ми не показуємо того результату, на який справді заслуговуємо.. То ж як виправити цю несправедливість, як налаштувати власну нервову систему на продуктивність і впевненість.
Спробуємо проаналізувати для початку, що з нами відбувається у період стресу?
Страх, тривога – нормальна реакція організму людини при виникненні загрози її життю. Як реагує наш організм, коли ми відчуваємо тривогу або страх?
При виникненні небезпеки активізується симпатичний відділ вегетативної нервової системи. Він запускає реакцію «бий або біжи». Ця реакція включає в себе 3 взаємопов’язаних внутрішніх компоненти:
– Когнітивно-емоційний.
Людина розцінює подію, ситуацію, явище як загрозливу, небезпечну, відчуває страх, тривогу, емоційне напруження. Найчастіше це дуже швидкий процес;
– Біохімічний.
В організмі виділяються певні речовини – активні нейромедіатори і гормони;
– Фізичний.
Цей компонент включає в себе всі внутрішні процеси і явища, які людина сприймає на рівні відчуттів: частішає дихання і серцебиття, напружуються м’язи.
Ці три компоненти взаємопов’язані. Вплив на будь-який з них викликає реакції з боку двох інших. На перший і третій компоненти можна впливати психологічно, на другий – медикаментозно.
Оцінка ситуації впливає на пережиті емоції. Емоційні процеси змінюють біохімію. Біохімія впливає на функціональний стан органів та систем.
Наприклад, студент очікує своєї черги біля кабінету перед іспитом. У нього з’являється думка – побоювання, що він провалить іспит. Він розцінює цей провал як особисту катастрофу, загрозу для себе і для свого майбутнього. Він боїться. У нього частішає серцебиття, дихання, напружуються м’язи, підвищується тиск. При сприятливому розвитку ситуації після успішного складання іспиту загроза проходить, думки про особисту катастрофу і загрозу для свого майбутнього дезактуалізуються, біохімічні процеси і тілесні відчуття приходять в норму.
Але чи успішне складання всіх іспитів – це єдиний спосіб нормалізувати свій стан під час сесії?
Візьмемо для прикладу двох студентів.
Один – «відмінник по життю», якого зі шкільної лави виховували в прагненні домагатися кращих результатів. Перфекціоніст, він звик ставити перед собою високі планки. Будь-яку іншу оцінку, нижче ніж відмінно, він сприймає як особисту поразку. Навчання займає весь його час, витіснивши собою особисте життя, інтереси, хобі.
Друга – студентка, яка думає: «Хотілося б добре скласти іспит, і я зробила все можливе для цього: конспектувала лекції, готувалася перед сесією», «якщо я не здам з першого разу, ну нічого, піду на перездачу, це займе більше мого часу, але я переживу цю неприємність ». Вона зустрічається з хлопцем, вечорами ходить на танці, планує поїздку на море на канікулах і в очікуванні перед кабінетом розмовляє з подругою.
Як ви думаєте, кому з них при рівних біосоціальних даних легше впоратися з психічним компонентом – зі стресом, страхом, тривогою?
Тому найкращий спосіб не піддаватись передекзаменеційному синдрому – диверсифікувати свої очікування і не концентруватись на одному єдиному результаті, так ніби від нього залежать все наше подальше життя. Збільшіть маштаб і подивіться на ситуацію, реалістично оцінивши її значимість. Але не обманюйте себе – не ідеться про неправду, бо добра оцінка – це справді важливо, особливо якщо ідеться про вступ в обраний навчальний заклад. Важливо бути в реальних переживаннях і оцінювати ризики невдачі і можливості вирішення, проте не дозволяти страхам та тривогам підформатовувати нашу свідомість та заважати покази все те, на що ми справді здатні.
Надія Іванців, лікар – психотерапевт
. .
. .
