Чи бували у вас випадки, коли ви одягали навушники, вмикали сумну музику та просто годинами дивились в стелю? А як щодо прослуховування мінорних мелодій в моменти, коли для смутку причин немає? Якщо про ці речі ви знаєте з власного досвіду, сьогоднішня тема вас неабияк зацікавить, оскільки ми намагатимемось розібратись в причинах такої людської поведінки і зрозуміти, чи окей це, чи ні.
Не можна говорити про те, чому людям подобається слухати сумну музику, і не згадати про таке поняття, як “парадокс смутку”. На перший погляд звучить трохи заумно, однак на ділі все доволі просто. Це явище також називають “пародоксом приємного смутку”. Власне з назви можна частково зрозуміти, що воно полягає в тому, що незважаючи на те, що мінорна музика передає тугу і меланхолію, людина відчуває задоволення та емоційне співпереживання під час її прослуховування. Ось тут виникає дисонанс: яким чином протилежні емоції — туга та насолода — можуть існувати одночасно?
Арістотель знав ще тоді!
Почнімо, як-то кажуть, з початку. Парадоксом смутку почали цікавитись ще в Давній Греції! Саме Арістотель розмірковував над тим, чому перегляд трагічних п’єс приносив людям задоволення. Він дійшов висновку, що подібне дозвілля дає змогу глядачам відчути негативні емоції і, таким чином, вивільнити ці відчуття через катарсис (у філософії та психології катарсисом називають процес звільнення від негативних емоцій 🙂 ).
Якщо накласти теорію Арістотеля на прослуховування сумної музики, то цей процес допомагає людям знайти вихід негативним емоціям. Погана робота? Невдячний та грубий шеф? Водій на вулиці замастив ваші джинси водою з калюжі? Плачте. Слухайте сумну музику, плачте і вам стане легше. Така практика особливо корисна для тих, хто має проблеми з вивільненням емоцій.
Ностальгія завжди з нами
Ностальгія – дивовижне явище, яке надає навіть позитивним спогадам з минулого особливого шарму. Ми згадуємо всі щасливі моменти свого минулого, які, на жаль, неможливо повернути назад. І ось цікавий аспект: ностальгія не виникаю сама собою, для цього потрібні тригери. Одним із таких тригерів є музика.
Прикметно, що це може бути як сумна, так і радісна музика – суттєвою є сама її наявнясть, яка, незалежно від настрою, викликає ностальгію за минулим. Чи це дитяча пісня, яку ви співали в садочку на новорічний ранок, чи після “No time to die” Білі Айліш, під яку ви вперше поцілувались зі своєю коханою людиною — не важливо. Головне лише спогади, які пов’язані з нею.
Самотність дійсно тисне
Іноді бувають ситуації, про які не хочеться розповідати іншим, навіть найближчим людям. Попри це, смуток та біль нікуди не зникають. І тут постає запитання — що робити? В цьому випадку умовною альтернативою “розмові по душам” може слугувати прослуховування сумних пісень. Музика, яка описує біль, схожий на той, який відчуває людина, може бути своєрідною втіхою для неї, оскільки вона усвідомлює, що не самотня в цьому.
Варто згадати про інший терапевтичний ефект такої музики: якщо інша людина відчувала схожий спектр емоцій та переживань і створила в подальшому щось прекрасне (сумну пісню), то це означає, що смуток і біль не завжди мають бути руйнівними або негативними – вони також спонукають до створення чогось дивовижного.
Не забуваємо про біологію
Якщо розглядати парадокс смутку з біологічної точки зору, то він може виникати через те, що сумна музика стимулює вироблення специфічних гормонів і нейромедіаторів, які мають позитивний вплив на наше психічне здоров’я.
Смуток виконує ключову роль у допомозі нам впоратися з втратами та іншими негативними подіями у житті. Коли ми відчуваємо печаль, наш організм реагує виробленням гормонів, таких як кортизол і адреналін, які допомагають нам адаптуватися до стресових ситуацій. Вони також сприяють виділенню ендорфінів, які мають антидепресивний та релаксивний вплив.
Прослуховування сумної музики може активувати аналогічні процеси в організмі. Воно може викликати вироблення гормонів, які сприяють стресостійкості та зменшенню тривоги, а також ендорфінів, що підвищують настрій та емоційний комфорт.
